Сергей ПОЛИЩУК,
депутат Черняховского райсовета Житомирской области:
«Будьмо чесними по відношенню до своїх батьків»
Шановні учасники з’їзду!
Прийміть щирі побажання щастя і здоров’я від прекрасного поліського краю.
Наш з’їзд проходить через тиждень після святкування річниці утворення Радянської Армії. Це свято є дорогим для мільйонів сердець наших співвітчизників. У цей день ми віддаємо шану справжнім чоловікам: ветеранам війни, молодим військовослужбовцям і всім тим, хто завтра стане на захист рідної Вітчизни і своєї родини. Але погодьтеся зі мною: на державному рівні 90-річний ювілей Радянської Армії практично залишився непоміченим. Що це, як не намагання виключити із історичної спадщини України ще одну пам’ятну дату лише тому, що вона пов’язана з радянським минулим країни? Аналогічно — з іншими святами. Чому так відбувається?
Коли я їхав на з’їзд, ще раз говорив з батьком. Бо¬йовим офіцером-артилеристом, нагородженим сімома бойовими орденами. Він пройшов Велику Вітчизняну війну з перших до останніх днів, неодноразово дивився смерті в очі. І тоді він точно знав, з ким, проти кого і за що воює. А сьогодні не може зрозуміти, чому тих, хто на його очах грабував і вбивав наших людей, на вищому державному рівні визнають Героями України, а тих, з ким він боронив землю від загарбників, називають окупантами. І який музей радянської окупації, за зразком Грузії, сьогодні хочуть створити в Україні?
Що це, як не ревізія нашої історичної спадщини? І хто бере на себе таке право — переписувати історію? Так, історію можна переосмислити, але переписувати її ми не дозволимо.
Шановні співвітчизники! Наш народ має прекрасні національні і історичні традиції, його військова доблесть гартувалася в численних визвольних походах князів і гетьманів, мужністю яких захоплювався весь світ. Нам є чим і ким пишатися. Але, відкриваючи нові, незаслужено забуті сторінки своєї історії, ми не повинні паплюжити і героїчне минуле радянського періоду. Будьмо чесними і по відношенню до своїх батьків, які на смерть стояли за рідну землю, і по відношенню до дітей, які повинні знати правду про минуле. Хто не знає про своє минуле, той не вартий свого майбутнього. Ця істина не викликає сумніву. Як і та, що до свого минулого потрібно ставитися відповідально: історія і політика — занадто різні сфери життя. Хай вони співіснують незалежно одна від іншої.
