Валентина КРАГЛИК,
депутат Ратновского районного совета Волынской области:
«ВЛАДА ІГНОРУЄ КОЛЕКТИВНУ ВОЛЮ ГРОМАДЯН»
Шановні учасники з’їзду!
Сьогодні в залі зібралися депутати всіх рівнів від Партії регіонів. Я представляю поліський край Волинської області. Нам не байдуже, як розвиваються суспільно-політичні події в Україні. Люди втомилися від нестримного росту цін, брехні сьогоднішнього уряду, від того, що влада часто виходить за межі своїх повноважень, ігнорує колективну волю громадян України, особливо коли йдеться про безпеку держави та її суверенітет. Народ живе в очікуванні того, коли ж нарешті в нашій державі буде порядок і стабільність, коли ми навчимось з повагою ставитися до нашої історії.
Історія України – це скарбниця багатющого досвіду українського народу, яка дає можливість ознайомитися з його героїчним минулим, здобутками, а також із гіркими сторінками, вчить любити і цінувати державу, що є запорукою існування та забезпечення інтересів нації. Тільки громадська єдність, злагода в суспільстві – обов’язкова умова існування міцної держави.
Вважаю своїм громадським обов’язком сказати, що події минулого не мають терміну давності. Пам’ять людську неможливо стерти! Останнім часом як дань моді почалось паплюження історичного минулого. Прикро, що преса, радіо, телебачення постійно висвітлюють, що все так було погано в історії Україні.
Сьогодні особливо хвилює громадян України демонстрація так званої благородної ролі ОУН та УПА, знищуються пам’ятники радянського періоду, перейменовуються вулиці, пам’ятні місця, пов’язані з історією Великої Вітчизняної війни, нав’язуються суспільству антиросійські погляди.
Пам’ятайте, пане Президенту, що спроби ваші власні і вашого оточення переписати історію, нав’язати нам чужу, вигадану історію створюють тільки ворожнечу у нашому суспільстві. Адже в кожному селі у нас на Поліссі знають, де і ким був Степан, а ким Іван. Ми дуже добре пам’ятаємо, хто прийшов з визвольною місією, хто визволяв нашу землю від німецько-фашистських загарбників, дійшов до Берліна. Сьогодні боляче дивитись, що влада нагороджує грамотами, дарує квіти і подарунки так званим українським повстанцям, тим, котрим ніколи і нічим не змити кров на своїх руках – кров дітей, жінок, немічних стариків, хоч багато з них від людського осуду повтікали в Англію, Америку, Австралію.
Чи можна забути наше волинське село Кортеліси, яке називають волинським Лідіце? 23 вересня 1943 року воно було знищене фашистами. Сталося в той день страшне: людей зігнали на розстріл, на знищення села. Коли почалася розправа, щоб заглушити постріли і крики жертв, на повну потужність душогуби увімкнули автомобільні двигуни. Земля була залита кров’ю, а напівзасипані рови – могили ще довго ворушились. І сьогодні вже відомо, що в цій каральній акції фашистам старанно допомагали місцеві поліцаї та староста Андріян Полів і комендант Зінюк. Від куль окупантів у вогні загинуло 2875 чоловік, з яких 1620 — діти. Все село було знищене буцімто за те, що населення допомагало партизанам. Цього забути не можна. Село Кортеліси своєю страшною трагедією ще і ще закликає нас до пильності.
Хіба можна забути те, що після війни на Західну Україну приїхали молоді вчителі, лікарі, щоб учити дітей та лікувати населення, піднімати народне господарство, але багато з них загинуло від рук бандерівців.
Все життя моя мама, сільська вчителька, пам’ятала про свою колегу Любу — «східнячку», вродливу, розумну дівчину. У помешкання, де вона проживала, увірвалися бандерівці, катували її, відрізали руки, вуха, викололи очі. А чим завинила ця вчителька, що несла світло знань поліщукам?
І таких прикладів безліч. Даруйте, але як прикро слухати сьогодні з уст державних мужів, що масові вбивства мирних громадян, партійних, радянських працівників 40-50-х років чинили не члени УПА, а члени НКВД. Із вуст Президента України звучить, що будуть покарані ті, хто виступатиме проти ОУН-УПА. Це насторожує старше покоління. Хіба це демократія?
Напрошується висновок: чи це не політичне замовлення тих сил, що прагнуть реабілітації ОУН-УПА?
Істинна правда, що члени ОУН-УПА здійснювали каральні дії проти мирного населення, боролися проти українського народу. Прості люди – очевидці добре знають, хто є хто. І доки живуть свідки тих подій, до них треба дослухатися. Я звертаюся до розуму і серця кожного. Ми не можемо побудувати майбутнього, якщо ми не шануватимемо минулого. Я вірю, що історія розставить усе по своїх місцях.
