Запропонований для всенародного обговорення проект Конституції від Президента В.Ющенка цікавий і заслуговує на увагу не тільки фахівців конституційного права, а й широкого громадського загалу, якби не деякі «але», які постійно присутні, викликаючи тихий супротив новаціям, бо дуже часто «обпікшись на молоці – дують на холодну воду...» Конституція – основний закон прямої дії і часті зміни, доповнення не завжди сприяють політичній стабільності, суспільній єдності в країні.
Суть конституційної проблеми
Після проголошення державної незалежності, у спадок Україні лишилась «брежнєвська» Конституція часів «розвинутого соціалізму» яка не дозволяла проводити масштабні економічні, політичні реформи. Без всякого «всенародного обговорення», ще вчорашні радянські депутати, скасували ті статті які заважали їм жити «по-новому» і ввели доповнення що дозволяли швидко й безконтрольно «хапнути» гігантське державне майно.
Творити нову Конституцію європейського зразка ніхто не поспішав, хоча розмов про це не бракувало і процес затягнувся на роки. В 1995 р. була підписана т.з. «конституційна угода» яка остаточно відмінила дію радянського документа і відкрила шлях до написання іншої редакції. Він був непростий, з гострим політичним протистоянням між прихильниками «безмежної демократії» і тими, хто усвідомлено закликав стримувати «абсолютну свободу» в рамках жорстких вимог ЗАКОНУ ДЛЯ ВСІХ, незалежно від посади.
Президент Л. Кучма бачучи, що депутати ніяк не можуть дійти згоди, весною 1996 р. запропонував свій варіант основного закону й пригрозив Верховній Раді ввести його в дію шляхом референдуму (тоді він мав таке право). Це подіяло. Народні обранці взялись за «розум», хутко «зліпили» загальний текст й в ніч з 27 на 28 червня 1996 р. народ отримав Конституцію президентсько-парламентської країни. Для забезпечення її правової дії необхідно було прийняти додаткові закони, та саме на це у депутатів не було бажання.
Вже через три роки почалась активна пропаганда необхідності переходу від президентської до парламентської форми правління, головним ідеологом якої став лідер соціалістів О. Мороз. Основний аргумент – демократизація суспільного життя, перерозподіл повноважень від Президента до депутатів та уряду. Л. Кучма собі цього не бажав, а під кінець терміну президентства погодився на конституційний експеримент для свого наступника.
Пік конституційного протистояння настав в грудні 2004 р. після другого туру голосування виборів Президента. Щоб зняти суспільну напругу, обидва кандидати погодились ввести в дію не зовсім вдалі морозівські конституційні зміни. Президентом став В. Ющенко і він першим відчув, як непросто управляти країною, не маючи достатніх повноважень. Кращих змін в житті виборці чекали саме від нього, а не від депутатів, не від міністрів і прем’єра який отримав доволі великий обсяг повноважень РЕАЛЬНОЇ ВЛАДИ.
Політичний бумеранг, запущений недемократичним голосуванням 8 грудня 2004 р., повернувся до фракції «Наша Україна» у вигляді неможливості виконання передвиборних обіцянок. Дія парламентсько-президентської «влади» принесла чисельні економічно-фінансові втрати, розбалансувала і так слабку вертикаль виконавчої влади. Суспільство втягнули в постійну виборчу гонитву. Мінялись прем’єри, уряди, депутати, а відповідального за наслідки «керування» немає! І не буде,якщо не змінити деякі конституційні статті.
Що насправді пропонується
Президенту вистачило мужності визнати значні прогалини діючої Конституції і винести на розсуд суспільства свої пропозиції для змін. Їх не так вже й багато, але вони суттєві:
повернення до мажоритарної системи голосування на місцевих виборах;
скасування необмеженої депутатської недоторканності;
зменшення кількості депутатів;
голосування по відкритих партійних списках;
запровадження верхньої палати до якої обиратиметься по три депутати від області та оновлення кожних два роки третини їх складу;
депутатом місцевої ради може бути лише житель відповідної громади;
громадяни отримають право законодавчої ініціативи і зможуть звертатись до Конституційного Суду;
передбачено більш чіткий розподіл повноважень між гілками влади;
затримати людину без рішення суду буде дозволено не більше як на 24 години (зараз три доби);
Вже в першому реченні проекту термін «соціальна» є зайвим, бо має широке, неоднозначне тлумачення. Україна скоріше «світська» ніж «соціальна» країна. СОЦІАЛЬНУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ в сучасних умовах здійснити важко. В ст. 2 обґрунтування територіального устрою не переконливе, тому що «збалансованого соціально-економічного розвитку адміністративних одиниць» досягти ПРАКТИЧНО НЕМОЖЛИВО!
Ст.12 визначає «принцип єдиного громадянства». Та є приклади реально діючого «подвійного» громадянства в Криму, Чернівецькій області де багато «хитрих» мають ще й російські, румунські паспорти. Такий паспортний «сепаратизм» потрібно ЗАБОРОНИТИ!
Ст.13 визнає державною українську мову, а застосування мов – «визначається законом». Так ось, цей «закон» був прийнятий ще при Радянському Союзі й ніхто не наважується його змінити щоб українська, справді, була ДЕРЖАВНОЮ, а не декларативною й належно застосовувалась в усіх сферах суспільного життя. Наголошую про це тільки тому, що перед виборами знову безпідставно піднімається надумане питання «утиску» російської.
Ст.16 починається: «Власність зобов’язує». Бажано добавити «і набувається по закону», бо сьогоднішні нувориші отримали її незаконним, шахрайським, злочинним способом.
Ст.18 після слів «визнається право на опозиційну діяльність», добавити «не направлену проти існування держави, її конституційних засад». Маємо чисельні випадки антидержавної «діяльності» партій, організацій Криму, пропагуючих його приєднання до Росії.
Ст.22 сумним є положення про Державний Герб. Пропонується «Тризуб золотої барви на синьому щиті». І це на 18 році державної незалежності! Коли у політиків з’явиться час, бажання розробити й прийняти Великий Герб України, чи ми цього ще недостойні?
Ст.78 ВИЛУЧИТИ! Виносити на референдум майбутні конституційні зміни, закон «щодо зміни території України або...передачі здійснення частини своїх прав міжнародним об’єднанням» – В ПРИНЦИПІ НЕДОПУСТИМО! Це «міна» уповільненої дії під державність. Дивно, що комусь таке прийшло в голову. Цікаво, від чого відмовимось?
Ст.81 перша частина теж недоречна. І ст.83 викликає подив. НЕ МОЖНА виносити на референдум «будь-яке питання» навіть якщо воно стосується місцевого самоврядування.
Ст.85 не зовсім коректна. В діючій Конституції записано: «Верховна Рада (парламент)».
А що насправді – ніхто не знає. Знову пропонується малозрозуміле: «Національні збори – парламент». Так «збори», чи «парламент»? Пора чітко визначитись щодо змісту цих слів.
Ст.86 має положення,що сенатором «довічно стають після закінчення повноважень Президенти». Людина буде старою, працювати не зможе, а за місце триматиметься! Навіщо?
Пропозиція запровадити верхню палату викликає найбільший сумнів не тому, що вона не потрібна, а тому, що в українському «виконанні» це буде ще одна трибуна для політичної боротьби. В Білорусії дві палати, але в них панує порядок. Ми не можемо навести лад в одному залі, не можемо примусити депутатів голосувати за себе, а не того «хлопця».
Проходження законів через палати затягнеться на місяці, якість їх кращою точно не буде!
За рахунок другої палати фактична кількість депутатів зменшиться не набагато, а витрати на окреме приміщення, робочі кабінети, транспорт, обслуговування – значно збільшаться!
Можна з олівцем ретельно проаналізувати кожне слово, речення документу й виписати те, що викликає сумнів, що призведе до нерозуміння й ігнорування в майбутньому. В Конституційному Суді не бракує звернень з приводу тлумачень, здавалось би, зрозумілих понять. Та ще гірше, коли Конституція закладає пряме протистояння гілок влади у виконанні своїх повноважень, бо хочуть «якнайкраще», а виходить, як завжди, незрозуміло...
Не варто перетворювати нову Конституцію в документ НАМІРІВ і ПОБАЖАНЬ. Їх вистачає в діючій і ознак того, що будуть хоч колись виконуватись, поки що не видно. Зміни мають бути ЗРОЗУМІЛИМИ й ДОСТУПНИМИ до ВИКОНАННЯ, а не читання.
Яка доля пропозицій?
П’ять років після «помаранчевої революції» київського Майдану пролетіли швидко. Всі тодішні гасла авторами давно забуті, бо перебувають в протилежних «таборах». Через три місяці обиратимемо нового Президента і все почнеться «по-новому», а фактично продовжиться «по-старому», якщо терміново не змінити «старі» правила «владної гри»...
Конституційні зміни В.Ющенка і є таким наміром, а точніше – ЗАПІЗНІЛИМ ПРОЗРІННЯМ... Воно мало прийти ще в 2005 році, коли стало зрозумілим, що на практиці президентські повноваження мало що значать. Вже тоді, коли була суспільна довіра, потрібно було дбати про наведення конституційно-законодавчого порядку в країні.
З великою ймовірністю можна передбачити, що цей проект прийнятим не буде. Чому? Та тому, що цього не бажає політична еліта і в першу чергу – депутати. Порядок введення змін прописаний в Конституції і передбачає такий механізм, який здійснити зараз важко. У Верховній Раді в цьому питанні єдності немає, а кожна партія має свій проект новацій. Все запропоноване Президентом, сьогодні принципово не сприймається з відомих причин
Вся передвиборна риторика кандидатів буде направлена не на законодавче вдосконалення, а на ДОСЯГНЕННЯ ВЛАДИ! Після цього вони діятимуть в залежності від обставин які малопередбачувані, а тому необхідні конституційні зміни матимемо ще не скоро...
...Десять днів проводилось соціологічне анкетування ратнівчан про відношення до змін, запропонованих Президентом. 99% опитаних їх підтримує, та мало хто вірить, що будуть впроваджені. Люди пам’ятають референдум 2000 р. про скасування депутатської недоторканності, скорочення їх кількості. Всі питають: чому це досі не зроблено? Чому партії, кандидати в Президенти перед виборами пропонують багато, а потім те не виконують?
І мало хто замислюється, що це давня депутатська «хвороба забудькуватості», ліки від якої єдині – не обирати більше тих, хто не виконує обіцяного. Нажаль, виборці теж не безгрішні й мають аналогічний «недуг». Шлях його подолання універсальний – бути вимогливими до тих, кого обираємо і критичними до того, що рекламують. Пропозиції В. Ющенка не пропадуть. Вони будуть затребувані, коли для цього настане час! Іншого поки не дано!
Богдан ВІВЧАРИК, смт Ратно Волинська обл.
