ВИСТУП В.М.ТИХОНОВА,

народного депутата України, Голови Комітету ВР України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування на відкритті міжнародного семінару з питань регіональної політики в Україні: питання імплементації Європейської Хартії місцевого самоврядування та виконання Україною своїх зобов’язань як держави-члена Ради Європи у галузі місцевого та регіонального розвитку

Київ, 5 березня 2007 р.

Шановні пані та панове!

Дозвольте мені, як Голові Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування висловити деякі міркування з приводу теми нинішнього семінару.

Отже, розвиток місцевого самоврядування визначено одним з пріоритетів у діяльності нового коаліційного Уряду та Верховної Ради п’ятого скликання.

Але більшість експертів вважають, що розвивати ефективне місцеве самоврядування в рамках норм чинної Конституції є майже неможливим. Тому одним із невідкладних завдань – завершення конституційної реформи.

Нажаль, з моменту її реалізації на центральному рівні, ми отримали шалений опір і, як це не дивно, з боку тих, хто підтримував ці зміни під час президентської кампанії у 2004 році і під час голосування 8 грудня цього ж року.

Тоді багатьом подобалося говорити і слухати гасло, що Україна, цитую: має стати нацією самоврядних громад.

Однак ми так і не стали свідками дієвих ініціатив, які б наближували нас до реалізації передвиборних гасел.

З обранням нового складу парламенту і з формуванням коаліційного уряду, Україна отримала нові можливості для проведення реформ і, в першу чергу, у напрямку поглиблення розвитку в Україні парламентаризму і децентралізації, альтернативи яким, на мій погляд, не існує.

На цьому шляху ми розраховуємо на широку підтримку як з боку Конгресу місцевих і регіональних влад так і Парламентської Асамблеї Ради Європи. Йдеться, насамперед, про необхідність передачі більш широкого кола функцій, повноважень та фінансових і матеріальних ресурсів від держави до органів місцевого самоврядування відповідно до принципів Європейської Хартії місцевого самоврядування.

І як би цього не хотіли прихильники централізації та авторитаризму, ми повинні приступити до реалізації другого етапу конституційної реформи в частині місцевого самоврядування. Бо і так, нажаль, із за стратегічно помилкових безсистемних дій загублено багато цінного часу.

У свій час Асоціація місцевих та регіональних влад не поділяла підходи щодо порядку внесення змін до Конституції. Ми вважали, що зміни необхідно було вносити одночасно, тобто одним законопроектом. І ці зміни повинні були стосуватися всієї системи організації влади як на центральному, так і на регіональному і місцевому рівнях влади.

Обраний парламентом попереднього скликання шлях вже призвів до серйозних деформацій у системі органів влади. Якщо на центральному рівні, хоч і з труднощами, але змінено конституційну модель управління, то на регіональному залишилося все без змін.

В наслідок таких реформ, з одного боку органи виконавчої влади в особі місцевих державних адміністрацій, голови яких і далі призначаються Президентом України, залишаються інституційно відстороненими від Кабінету Міністрів, а з іншого боку ці ж та інші виконавчі органи влади на рівні областей і районів формуються безпосередньо з Києва без участі та без врахування думки районних і обласних рад.

Чи може така система бути дієздатною, а тим більше ефективно працювати? Звісно, що ні.

Якщо в когось інша відповідь, то хотілось би почути як цього досягти?

Тому одне із першочергових завдань – невідкладно визначитися із системою органів влади та їх повноважень на місцях і, особливо, на обласному та районному рівнях. Нова модель повинна сприяти ефективній роботі уряду а також максимально відповідати принципам децентралізації.

Без запровадження дієвої влади на цих рівнях буде неможливо організувати виконання як програм Президента України, так і урядових програм, не кажучи вже про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей та районів.

Сьогодні мене, вже як Голову Комітету, турбує те, що невиправдано затягується внесення змін до Конституції в частині місцевого самоврядування. Ви знаєте, що спочатку ми всі активно підтримували законопроект 3207-1 і вважали, що при всіх його недоліках, він мав всі підстави набути чинності.

Але перед прихильниками місцевого самоврядування знову невизначеність.

Ви також знаєте, що законопроект 3207-1 фактично було модифіковано і 25 травня минулого року зареєстровано як законопроект під №0900. Саме він і знаходиться на розгляді в Конституційному Суді. Але й цей законопроект за плином часу вже вимагає доопрацювання, як мінімум у частині його прикінцевих та перехідних положень.

У цьому контексті доречно зазначити що на попередньому пленарному тижні була утворена парламентська Тимчасова спеціальна Комісія, на яку покладено підготовку та розгляд законопроектів щодо внесення змін до Конституції України. Думаю, що одним із першочергових завдань цієї Комісії - визначити позицію щодо подальшої долі законопроекту № 0900.

Що ж до позиції парламентського комітету, який я маю честь очолювати, то більшість його членів – народних депутатів України вважає, що питання завершення Конституційної реформи це не тільки обов’язок парламентсько-урядової коаліції а й Президента України, який, як відомо, є палким прихильником європейських цінностей і стандартів.

При цьому всім державним інституціям слід пам’ятати, що під час вступу до Ради Європи, 9 листопада 1995 року, Україна, з метою дотримання статті 3 Статуту Ради Європи, взяла на себе низку зобов'язань, внесених до Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190, зокрема щодо розвитку місцевої та регіональної демократії.

Поки що ми не можемо констатувати, що Україна домоглася виконання усіх взятих зобов’язань.

Як ви всі знаєте, що ще у листопаді 2001 року Конгрес Ради Європи ухвалив Резолюцію №102 та Рекомендацію №123 щодо стану місцевої та регіональної демократії в Україні.

В цих документах зазначається про інституційну слабкість самоврядування на рівні областей та районів, тому що обласні та районні ради не мають власних виконавчих органів і, більше того, закон зобов’язує навіть їх власні, тобто виключно самоврядні функції, делегувати місцевим державним адміністраціям.

Це ніщо інше як ексклюзивна українська модель організації місцевого самоврядування, яка не мала, не має і, очевидно, не буде мати світових аналогів.

Однак, з 2001 року до цього часу у даному питанні не вдалося просунутися хоч на один практичний крок. Безперечно, що питання поглиблення розвитку місцевої та, особливо, регіональної демократії є надзвичайно складним та комплексним завданням.

Ми знаємо, що у країнах сталої демократії подібні реформи здійснювалися також не рік і не два.

Для України, розбудова державності якої проходить у складних зовнішніх і внутрішніх умовах, питання вибору системи організації влади є також одне з нелегких завдань. Наші проблеми ускладнені ще й рецидивами попередньої політичної системи під впливом якої, майже століття, перебувала Україна та формувалася політична свідомість громадян.

Ось чому ми з колегами з Української делегації в Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи розуміли, що для виконання згаданих рекомендацій Ради Європи, в першу чергу, необхідно добитися змін у свідомості вищих ешелонів українських політиків.

Тому ми вирішили провести цілу низку заходів. Не буду перераховувати всіх а тільки окремі.

Так у грудні 2003 року Українська Асоціація місцевих та регіональних влад ініціювала проведення разом з Палатою регіонів Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи міжнародного семінару на тему: «Проблеми реалізації регіональної політики в Україні».

Ще до того нам вдалося ініціювати в Україні дискусію з питань реалізації державної регіональної політики на нових концептуальних засадах розвитку регіональної демократії.

Хочу також нагадати, що саме завдяки позиції керівників місцевих та регіональних влад, об’єднаних у 1991 році в Спілку лідерів, вдалося розробити і затвердити у 2001 році Указом Президента України Концепцію державної регіональної політики в Україні.

Таким чином можна зробити висновок, що за останніх десять років позитивно змінилося відношення і розуміння необхідності проведення нової регіональної політики.

Як наслідок багаторічної роботи, можна стверджувати, що в Україні створені передумови для здійснення нових кроків.

На мій погляд, нинішній склад парламенту у своїй більшості підтримує необхідність виконання Україною рекомендацій Конгресу та своїх обов’язків як держави-члена Ради Європи у галузі розвитку місцевої та регіональної демократії, чого можна досягти тільки шляхом завершення у повному обсязі як першого так і другого етапу конституційної реформи в Україні.

Це дасть можливість становлення дієвого самоврядування на рівні районів та областей, здійснення нової державної регіональної політики, сприятиме удосконаленню системи управління, більш чіткому розмежуванню повноважень між різними рівнями публічної влади, забезпеченню гармонійного розвитку регіонів, а також здійснення інших важливих кроків, необхідних для набуття Україною членства в Європейському Союзі.

Безперечно, що Україні потрібна нова, сучасна ідеологія державного будівництва, яка врахує базові європейські принципи та рекомендації у галузі місцевого і регіонального розвитку, що сприятиме у здійсненні стратегії інтеграції України до Європейського співтовариства.

Хочу також нагадати, що за підсумками семінару 2003 року Бюро Палати регіонів Конгресу Ради Європи ухвалило рішення про утворення змішаної робочої групи з питань регіонального розвитку в Україні, до якої входять на паритетних засадах як європейські фахівці, так і українські члени Конгресу Ради Європи.

Протягом останніх років ми провели декілька засідань цієї робочої групи у Страсбурзі та Києві, а також реалізували такі важливі заходи як 8(восьма) Європейська конференція прикордонних регіонів (вересень 2005 року, м. Луцьк), міжнародна конференція «Проблеми децентралізації та реформування системи адміністративно-територіального устрою в Україні» (жовтень 2005 року, м. Київ), Міжнародна конференція «20 років після Чорнобильської аварії: роль місцевих та регіональних влад у подоланні техногенних катастроф» (березень 2006 року, м. Славутич) та інші.

Хотів би висловити вдячність за підтримку у реалізації багатьох ініціатив та проектів, які здійснювалися в Україні, керівництву європейського Конгресу, зокрема:

п. Хальдвану СКАРДУ, Президенту Конгресу,

п. Ульріху БОНЕРУ, Виконавчому Директору Конгресу,

п. Джованні ДІ СТАЗІ, колишньому Президенту Конгресу,

п. Явузу МІЛДОНУ, Президенту Палати Регіонів Конгресу Ради Європи.

Хочу також наголосити, що саме Явуз МІЛДОН представляв Конгрес Ради Європи на установчому засіданні Конгресу місцевих та регіональних влад України, який був утворений за ініціативою провідних українських асоціацій у грудні 2003 року.

Думаю, що завтра ми зможемо більш детально обговорити тему Конгресу з участю представників асоціацій.

Шановні колеги, учасники семінару!

Хочу також наголосити, що інституційний аспект є дуже важливим елементом в реалізації державної регіональної політики. Досить довгий час питанням координації політики регіонального розвитку в Україні не приділялося достатньої уваги.

Останні роки ми активно виступали за утворення окремого центрального органу виконавчої влади, який би опікувався питаннями регіонального і місцевого розвитку. І в цьому питанні ми також завжди мали підтримку Ради Європи та її Керівного Комітету з питань місцевої та регіональної демократії.

Слід, зокрема, згадати про проведення у червні минулого року за сприяння Головного Директорату І з правових питань Ради Європи міжнародного семінару з питань інституційної підтримки політики регіонального розвитку.

У зв’язку з цим, одним із позитивних кроків слід вважати введення у новому коаліційному Уряді України посади Віце-прем’єр-міністра з питань регіональної політики, яку обійняв відомий фахівець у галузі місцевого самоврядування, попередній Голова профільного парламентського Комітету Володимир РИБАК.

Також хочу особливо підкреслити, що минулого тижня Уряд України ухвалив дуже важливе рішення про утворення нового Міністерства з питань регіонального розвитку та будівництва. Ми покладаємо великі сподівання на діяльність цього нового органу, зокрема у впровадженні нової державної стратегії регіонального розвитку.

А тепер, коли рішення про його створення прийнято, було б доцільним провести серйозну дискусію, наприклад у формі круглого столу, про сферу, яка буде віднесена до відання новоутвореного Міністерства.

Можливо, під час двох днів нашої роботи ми частково зможемо обговорити і це питання.

Шановні колеги!

Ми маємо дуже насичену і сподіваюся цікаву програму двохденного семінару.

Його результати матимуть велике значення для формування концептуальних напрямків місцевого та регіонального розвитку і, безперечно, будуть враховані в процесі діяльності нашого Комітету.

Я хотів би запросити Вас усіх до активного обговорення актуальних питань та шляхів розв’язання проблем і побажати усім нам плідного продовження нашої роботи

Дякую за увагу!